«В його слові наша сила і правда , і воля»,

 присвяченої   200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка

Доброго, зимового дня, односельчани та гості !

У кожного народу серед її великих творців є особи, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом для українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія.

Тарас Шевченко  - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець.  Шевченко  - явище унікальне. Він – вершинна парость родового дерева, виразник і хранитель народного духу. Він – наш всесвіт…

На виконання Указу Президента України від 11 квітня 2012 року   « Про заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» та  розпорядження голови Сарненської районної державної адміністрації,  з жовтня 2013 року в Сарненському районі  в селах Карасин та Немовичі  стартувала естафета від села до села «В його слові наша сила, і правда, і воля» .

Разом з проведенням мистецьких заходів, майстрині-вишивальниці вишивають елементи загального полотнища «Заповіту» Т.Г.Шевченка. Нині естафету приймаємо ми, жителі села Кузьмівка від громади Селищенської сільської ради.

Тарас Шевченко.  Він був сином мужика і став володарем в царстві Духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

 Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя... 

 Тарас Григорович Шевченко народився  9 березня  1814р. в   с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій  селянській родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко козацького походження. Згодом сім»я переїздить до сусіднього села Кирилівки.

У 8 років  батько віддав  малого Тараса  “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, та  засвоїв певні знання з арифметики.  

Після смерті матері   і батька ,  хлопчик  деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання.

Наприкінці 1828 року Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, що належав  ад'ютантові віленського військового губернатора  панові Енгельгардту.

 Згодом  Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно,  де виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки.

 Гортаючи сторінки біографії Тараса Григоровича Шевченка, ми продовжуємо.  В 1832 році  його віддають вчитися малюванню -   підмайстром у науку до художника Василя Ширяєва.

В Петербурзі молодий Шевченко зустрічає  земляка-художника Івана Сошенка, який знайомить його з видатним діячем російської культури Карлом Брюлловим.

Для викупу Тараса з кріпацтва , Карлом Брюлловим був написаний портрет Василя  Жуковського з метою розіграти його в лотерею.

 Лотерею було проведено 22 квітня 1838 року.

В 2500 карбованців асигнаціями була оцінена  свобода Т. Г. Шевченка. І вже 21 травня 1838р. його зараховують стороннім учнем Академії мистецтв у Петербурзі.

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р.        З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші   “Нудно мені, тяжко — що маю робити” та «Причинна».

 Кілька своїх поезій Тарас Григорович у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки”  18 квітня 1840р. у Петербурзі вийшла перша збірка поезій молодого Шевченка – “Кобзар”

Іван Франко писав :  “Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, просторою і поетичною грацією вислову”.

 Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847  і пов'язаний з двома його подорожами на Україну.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин ). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками.

 Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди.

Під час   перщої та другої подорожей в Україну Шевченко відвідував Суботів – село поблизу Чигирина, що було літньою резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького. В Суботові та й по всій Україні здавна ширились перекази про те, що Богдан Хмельницький  перед смертю заховав державну скарбницю десь у таємних підземеллях під своїм палацом.

Спокусилася Богдановим добром і російська влада – направила до Суботова поліційну експедицію, котра поруйнувала давні гетьманські льохи, потривожила козацькі кості, але жодного скарбу не знайшла . Все це глибоко вражало поета ; біль і образа спонукали до глибоких роздумів над долею України. Так з»явився найзагадковіший і навіть містичний твір у «Кобзарі» - поема «Великий льох»

Уривок із містерії Т.Г.Шевченка «Великий льох». На сцені учасники драматичного гуртка Кузьмівського сільського будинку культури.

Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з  членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства  і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства.

 У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували  та  привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.

8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. В Орську Тарас Григорович порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Згодом він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції.   З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Кос-арал, в цей період Тарас Григорович багато малює і пише. Проте вільна думка поета привела до нового арешту.

Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчі у житті поета.  В очікуванні волі Шевченко пише  поезії , а серед них -  чи не найгуманніший, чи не найсердечніший вірш усіх часів і народів – «Садок вишневий коло хати».

 У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета.

Влітку 1859р. Тарас Григорович відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися тут. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

Жінка, а надто жінка-мати, для Шевченка – і в житті , і в творчості – завжди була уособленням найвищої краси, духовності та доброти, була живим символом України.

Озивалась в серці поета душа української жінки, знедоленої та беззахисної.  Найбільша трагедія людини для Шевченка – це насамперед трагедія жінки...

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. З осені 1860 року стан  поета різко погіршився. Та навіть хворим він продовжував працювати. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”.

 10 березня  1861 року поет помер.   

Його поховали  на Смоленському кладовищі в Петербурзі . Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасовій) горі біля Канева.

Тарас Григорович Шевченко був  одним із народних пророків, титаном духу. Саме тому і через 200 років ми віддаємо йому шану. Він стоїть на сторожі людської правди на землі у бронзових пам’ятниках, у школах і землях його імені, в сім’ї вольній, новій, і, як живий з живими, думає нашу думу.

 І сьогодні, в буремний , неспокійний вік нам, як ніколи, потрібні сила духу Шевченка, його незламна віра в те, що «буде правда між людьми», потрібне його віще слово.