Неділя, 20.09.2020, 21:26
Вітаю Вас Гість | RSS

Кузьмівська ЗОШ І-ІІ ступенів!!!

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 13
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кузьмівка - батьківщина поета-пісняра Петра Мацкова

Це село - одна з перлин чарівного поліського краю, оспіваного у піснях, оповитого серпанком переказів, повістей і легенд. Тут,  серед поетичної природи, зростав майбутній поет і композитор. Народився Петро Мацков 20 лютого 1939 року в селянській родині. Увібравши мелос рідного краю, він з раього дитинства проявляв неабиякі здібності до мистецтва. Як найактивніший учасник усіх свят, що відбівалися в школ чи клубі, стає улюбленцем односельців. 

Першим музичним інструментом хлопця була гармошка. У його руках вона не грала, а немов сама співала-говорила,чарувала, полонила серця людей. Юний музикант вкладав у весь свій хист, усю свою душу, надаючи мелодії нового звучання.

Після закінчення Кузьмівської семирічки дитяче захоплення перелилося у бажання вступити до Львівської школи кіномеханіків. Навчання  в ній юнак успішно поєднував із музичною освітою. Через деякий час майбутній композитор віз додому документи про закінчення школи та про отримання музичної підготовки з класу баяна, сольфеджіо й історії музики.

 

 

Працюючи кіномеханіком у рідному селі, Петро запроваджує різні форми дозвілля односельців, поєднуючи демонстрування фільмів із художньою самодіяльністю. За підтримки районого відділу культури та дирекції кіномережі незабаром свій досвід він поширює на сусідні села Тростянець, Золотолин, Зульню, Калинівку, Комарівку, Одринки. Сумліну працю молодого фахівця помітила виконавча влада і не раз відзначала його різними нагородами.

 

 

Неспокійної вдачі хлопець не міг не відгукнутися назаклик(а це був 1956 рік) до молоді будувати шахту "Ровенську комсомольську" в одному з міст Донбаса. Там працює слюсарем, не полишає й музику та пісню. Активного, всебічно розвиненого юнака місцеві культармійці запрошують до участі в гуртках художньої самодіяльності шахтарського Будинку культури, де він створює чоловічий ансамбль, який швидко завоював популярність і став відомим у регіоні. До репертуару ансамблю Петра Мацкова також увійшли і пісні, написані на його слова та музику. Він сам акомпанує, співає і в ансамблі, і як соліст.

Але це не могло задовольнити його, замінити рідну землю, де "з кольорів рідного краю, калини-жарини, волошки синенької" чарівні полісянки милому вишивають сорочку. Мамина колискова пісня кликала Петра додому. Отож із 1960 року він знову в Сарнах, куди на той час переїхали жити батьки. Тут, у ріднім краї, юний митець, припавши до вічних джерел мистецького натхнення, зміг повністю присвятити себе музиці й пісні. Полісся, його природа і люди - ці теми стали провідними у його віршах і піснях. "Розцвіли сади Полісся", "Пісня про ланкову Олену Жабчик" та інші його твори набули розголосу та популярності. У складі агіткультбригади районного Будинку культури юнак майже кожного дня виїздить із концертами до трудівників полів і ферм, меліораторів, робітників Клесівського кар'єру. У вільний від роботи час напружено зай­мається самоосвітою за програмою середньої школи, поповнює знання з теорії музики. І багато пише. За "Пісню про Україну" удостоюється другої премії у конкурсі, проведенному обласним Будинком народної творчості. У 1962 році Петро Мацков екстер­ном склав іспити за десятирічку, отримав атестат і вступив у Рівненський державний педінститут на навчання за спеціальністю викладача української мови та літератури, музики та співу.

На той час тут працювала досвідчена когорта викладачів. Найтісніші стосунки студента зав'язалися з І. Корсюком та голо­вою об'єднання композиторів Рівненщини М.Кагановим. Він до останніх років життя був його вчителем і консультантом, аранжу­вальником і порадником.

А ще була служба в армії, яка залишила в його долі помітний творчий слід.

Петро Мацков увійшов у мистецьке життя області та регіону як талановитий митець, колоритна постать, композитор, поет-пісняр, закоханий у свій край. Його пісні передавалися з вуст в уста, часто звучали по радіо, зі сцени в репертуарах колективів художньої са­модіяльності. На слова поета написані "Учительський вальс", "Цвіте верес на Поліссі", "На Поліссі я родилася", "Сумують троянди", "Зозуля кувала в садочку", "Пісня про Сарни". До речі, остання була гімном Сарн. Багато його творів уперше побачили світ на сторінках Сарненської райгазети, з якою Петро Мацков плідно співпрацював. У його і ворчому доробку аж 40 пісень. Однак "вал" був далеко не го­ловним показником роботи митця, тому його замріяні ліричні вірші та пісні на кри­лах не менш чудових мелодій живуть і сьогодні, а в літера­турно-мистецькій композиції, присвяченій Великому Кобза­реві, у кантаті "Олеся" відчу­ваємо напружений авторський почерк, гучне звучання грома­дянських тем, бачимо широкі тематичні обрії поета-пісняра та ком­позитора. У цих творах матафоричні асоціації вилилися в чарівні мелодії. Відчувається його наполеглива робота над словом, обра­зом.

Петро Варфоломійович чітко усвідомлював, що культура - не застигле раз і назавжди явище, вона - як поле, яке треба куль­тивувати весь час, підвищувати рівень культурної обробки громадсь­кої ниви. І він бачив шляхи культурного поступу рідного краю. Та пройти ними до кінця йому не судилося...

Готуючись до зустрічі з педагогами свого фаху, яка мала відбу­тися 20 лютого 1994 року (у день його 55-річчя), Петро Варфоломі­йович, сповнений творчих сил і енергії, уявляв, що має сказати колегам. І хоч пережив тяжке горе - передчасну смерть найдорож­чої людини, матері, яка не дожила чотирьох днів до ювілею сина, він закінчив писати конспект уроку і ввечері 19 лютого вирішив побути на самоті, ще раз перебрати у своїй пам'яті все, про що хотів поговорити з педагогами району наступного дня. А може, присівши на лаві в міському парку, згадував і прожиті роки, знай­омство зі своєю "царівною", як він називав у пісні "Благослови, мати" свою кохану дружину Валентину Федорівну, з якою ділив і радість, і тривогу, особливо коли син Сергій, офіцер, служив у найгарячішій на той час точці планети — Афганістані. Можливо, радів успіхам улюбленої доньки Олесі, яку назвали на честь Купрінової героїні.

Наступного дня вчителі музики та співу Сарненщини з'їхалися до районного центру, але не на відкритий урок, як передбачалося, а на похорон вчителя-новатора, композитора й поета-пісняра. Петро Варфоломійович Мацков загинув за загадкових обставин у ніч з 19 на 20 лютого 1994 року. Він відійшов у вічність раптово і несподі­вано, але з нами лишилися його поезія, його пісні. Ось слова однієї з них:працював. У його і ворчому доробку аж 40 пісень. Однак "вал" був далеко не го­ловним показником роботи митця, тому його замріяні ліричні вірші та пісні на кри­лах не менш чудових мелодій живуть і сьогодні, а в літера­турно-мистецькій композиції, присвяченій Великому Кобза­реві, у кантаті "Олеся" відчу­ваємо напружений авторський почерк, гучне звучання грома­дянських тем, бачимо широкі тематичні обрії поета-пісняра та композитора. У цих творах матафоричні асоціації вилилися в чарівні мелодії. Відчувається його наполеглива робота над словом, обра­зом.

Посидьмо урочно

Під шатрами ночі,

Вклонімось Вітчизні

Синівським чолом.

І нам 'ять стривожмо,

І згадки помножмо

Про тих, хто відсутній

Чи спить вічним сном...

ЗАРУЧЕНИЙ З ПІСНЕЮ

Було у хлопця одразу два захоплення: кіно і музика. Як демон­стрували в Кузьмівському сільському клубі фільм — хай там що, а Петро мусив подивитись. На шкільних вечорах, та й не лише на шкільних, без нього не обходилось. На гармошці міг зіграти все: і вальс, і польку, і танго — що попросять.

Як закінчив у 1954 році семирічку, пішов у помічники до кіно­механіка. Ще через рік поїхав учитися до Львова, у школу кіноме­ханыкыв. Удень ходив на лекції, а ввечері поспішав на курси ба­яністів. Отож зі Львова привіз додому, окрім посвідчення кіноме­ханіка, ще й повну валізку книжок з нотами.

Настав для Петра Мацкова період «життя на колесах». Сьогодні демонструє фільм у Тростянці, завтра - в Золотолині, а там - у Зульні, Калинівці, Комарівці, Одринках. Новим кіномеханіком усі пули задоволені: і фільм покаже, і на танцях пограє, і заспівати, як Греба, не відмовиться.

Отак їздив Петро з кінопересувкою від села до села, та невдовзі вирушив у ще дальшу дорогу - аж на Донбас. Молодь Ровенщини тялася будувати там шахту. Петро став слюсарем-вентиляційником. Та з баяном не розлучався. Серед молодих шахтобудівників виявилося чимало любителів музики, співів, танців. І досі пам'ятає Петро, як 8 березня 1957 року чоловічий ансамбль вітав будівель­ниць піснями. Тоді вперше було виконано Петрову пісню «Ровенська комсомольська». Сам автор у складі ансамблю і співав, і на баяні акомпанував.

Згодом, коли будівельні роботи на «Ровенській-комсомольській» були закінчені, Петро перейшов на відому в Донбасі шахту «Юнком», що біля Єнакієвого. Працював вибійником, був одним із найактивніших учасників художньої самодіяльності Палацу культури шахти. А як повернувся на Полісся, почав працювати в Сарненському районному Будинку культури.

Той час - літо 1960-го - був гарячий для сарненських культ­армійців. У районі широким фронтом велися роботи з осушення заболочених земель, і Петро у складі агіткультбригади мало не щодня виїжджав до меліораторів у Немовичі, Стрільськ та інші села. Са­мостійно поповнював знання з музики, вивчав історію та інші пред­мети за програмою середньої школи. А ще — багато писав: і вірші, і музику. Його «Пісня про Україну» була відзначена другою пре­мією конкурсу, проведеного обласним Будинком народної творчості.

Це окрилило молодого самодіяльного композитора, і він ще з більшим запалом віддався творчості... Полісся, його природа, його чюди, - ці теми стали провідними у віршах і піснях П.Мацкова. (Розцвіли сади Полісся», пісня про ланкову-льонарку Олену Рома­нівну Жабчик та інші Петрові твори швидко набули в районі не­абиякої популярності.

Друзі Петра Мацкова дивувались, як він знаходить час для всього і для роботи баяніста, часто пов'язаної з роз'їздами, і для керів­ництва хором у Вирах, і для творчості! Дивуватись і справді було чому. Окрім усього іншого, Петро вчився. В 1962 році він екстер­ном склав іспити за середню школу, одержав атестат зрілості і всту­пив в інститут, який давав і другу спеціальність — викладача музи­ки і співів.

Особливо плодотворними були для Петра роки служби в армії. Доля звела його з працівником окружної газети поетом майором Виковим. Між ними встановилась міцна творча співдружність. В армії Петро написав десять пісень — частину на слова Викова, ча­стину — на власні вірші. Окремі з них — «Мы солдаты ПВО», «Тверже шаг, солдат», «Ждешь ли солдата, родная?» та інші — виконувались на дивізійних і навіть на окружних оглядах.

Після армійської служби юнак знов повернувся в інститутську аудиторію. Особливо він любив співати разом із однокурсником Миколою Чернюком. Виступи дуету Мацков — Чернюк слухали і в залах обласного центру, і в клубах Сарненського району, і в інших місцях, куди інститутський колектив художньої самодіяльності виїжджав із концертами.

Одну з найкращих своїх пісень — «Каменярочка» — П.Мацков присвятив робітникам клесівських камене-щебеневих заводів. Зго­дом за мотивами цієї пісні було поставлено хореографічну компо­зицію «Каменярочка», яку не раз виконував на «біс» самодіяльний хор колгоспу ім. Ватутіна і танцювальний колектив районного Бу­динку культури.

Пісні Петра Мацкова стають дедалі популярнішими. їх друку­ють місцеві газети, включають до свого репертуару колективи ху­дожньої самодіяльності. Обласне радіо не раз передавало його «Учи­тельський вальс», «На Поліссі я родилася» і ту ж «Каменярочку», а пісні «Сумують троянди» на слова Петра Велесика і «На Поліссі я родилася» звучали в телевізійних передачах. В його творчому до­робку вже понад 30 пісень.

Позаторік Петро Мацков закінчив інститут і тепер вчителює в Сарненській заочній середній школі. На його письмовому столі поряд із підручниками й учнівськими зошитами можна бачити ар­куші нотного паперу. Молодий митець сповнений нових творчих задумів. Зараз він пише слова і музику великої вокально-хорової поеми, в якій прагне оспівати рідне Полісся.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2020
Зробити безкоштовний сайт з uCoz